ВИНУВА́ТО. Присл. до винуватий 2. Вона [актриса] журливо і винувато глянула на нього (Леся Українка, III, 1952, 696); — А де ж ти поділася? — винувато мовив старий, бо, тікаючи з майдану, чув, як гукала йому вслід Наталка (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 503).
ВИНУВАТО
Тлумачення слова