ВИМИВАТИ, аю, аєш, недок., ВИМИТИ, ию, иєш, док., перех.
1. Миючи, робити кого-, що-небудь чистим. Насипала [Аниця] в миску студеного борщу, поставила на стіл, а сама стала горнець вимивати (Лесь Мартович, Тв., 1954, 36); Охрім вимиває в мисці пшоно і висипає в казанок (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 15); Вимили, вичесали її, обули, одягли в нову одежинку (Панас Мирний, II, 1954, 133); Підлогу вимила — все в світлиці заблищало (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 110).
2. Розмиваючи землю, ґрунт, утворювати заглибину, яр і т. ін. За багато років вода вимила глибокий вир (Степан Чорнобривець, Пісні.., 1958, 79);
// Розмиваючи ґрунт, виносити з нього або відкривати щось. Приватник граф продав державі каміння, яке протягом тисячоліть вимивали дощові води з землі (Володимир Гжицький, Чорне озеро, 1961, 36); Тільки-но колгоспники внесуть у ґрунт добрива, як зливові води зразу ж їх вимивають (Радянська Україна, 2.III 1962, 3).