ВИМО́ВНИЙ, а, е.
1. Який виражає, виявляє внутрішні особливості, переживання (про очі, обличчя і т. ін.). Очі вимовні, як у гірської сарни (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 395);
// Який яскраво, виразно передає що-небудь. Очі не заплакали, але загорілися таким вогнем, що був вимовніший за сльози! (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 161).
2. діал. Красномовний. А був він на язик проречистий, вимовний (Іван Франко, XIII, 1954, 382); [Наталя:] Я не хочу [виходити заміж]… мене ніхто не може присилувати… [Золотницький:] Надто вимовна і до суперечності скваплива зробилася! (Борис Грінченко, II, 1963, 548).
3. діал. Докірливий. Служащий хліб добрий, та тільки вимовний (Павло Чубинський, V, 1874, 1020).
4. лінгв. Стос. до вимови. Вимовні норми.