ВИ́ЛИНЯЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до вилиняти. Настя дивилась на його білий, вилинялий від сонця чуб, на веснянкувате обличчя (Іван Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 196); Підходить [батько] до волохатих, ще не вилинялих за зиму коней, дивиться на Карого, похитує головою (Михайло Стельмах, II, 1962, 268).
ВИЛИНЯЛИЙ
Тлумачення слова