ВИ́ЛУПЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до вилупити 1.
2. прикм., розм. Дуже опуклий або широко розкритий (про очі). Цей заводіяка гордовито зиркнув вилупленими сірими баньками на Галецьку (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 290); Троє німців повернули назад і, розпалені боем, з вилупленими очима, кинулися просто на нього (Петро Панч, Іду, 1946, 59).