ВИ́КУВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до викувати 1. Це був той дивний контакт, який виникає між справжніми друзями в роботі, єдність душ, викувана однаковим ставленням до життя, до товаришів, до подій (Вадим Собко, Срібний корабель, 1961, 235); * У порівняннях. Чорні стовбури тополь чорніли проти вогню, ніби викувані з заліза (Нечуй-Левицький, II, 1956, 196).
ВИКУВАНИЙ
Тлумачення слова