ВИКРИТТЯ́, я, сер.
1. Дія за значенням викрити. Злочинець не може не побувати на місці злочину після його викриття (Іван Ле, Міжгір’я, 1953, 413); Він [Любчик] боїться викриття і мовчатиме (Антон Хижняк, Невгамовна, 1961, 42).
2. Те, що містить у собі якісь факти, дані, які викривають кого-, що-небудь. У статтях Леніна було дано всебічне викриття капіталізму, який став перешкодою суспільному прогресові (Ленін, Коротка біографія, 1955, 122); Що змусило Кузя виступити з викриттям, а Бабенка — визнати його слова правдою? (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 553).