ВИ́КРУТЕНЬ, тня, чол.
1. Що-небудь нерівне, вигнуте. Мо’ в їх земля при купі, а в нас викрутні (Словник Грінченка).
2. тільки мн. Хитрощі. Викрутнями перебувається (Номис, 1864, № 817); Дід шанував книжку і ніколи не казав, що в книжці брешуть. Тому він пішов на інші викрутні. — А я от кожну книжку перечитую всю, а такого, як ти кажеш, не бачив (Степан Васильченко, II, 1959, 188).
3. Людина, яка вдається до хитрощів, — Оце заробиш ти в мене!.. Бач, викрутень! (Марко Вовчок, VI, 1956, 291).