ВИКОЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИКОТИТИ, очу, отиш, док., перех.
1. Котячи, витягати, діставати що-небудь звідкись. З підвалу почали викочувати бочки з вином (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 336); Викотили людям бочонок горілки, меду (Олекса Стороженко, I, 1957, 186).
2. Вивозити звідки-небудь щось на колесах. Вантажник викочує тачку з вантажем (Іван Микитенко, I, 1957, 43); На весілля товариство Вийде погуляти Та винесе самопали, Викотять гармату (Тарас Шевченко, II, 1953, 182); Наймит викотив новий візок насеред двора (Нечуй-Левицький, I, 1956, 175); З повітчини викотили віялку (Андрій Головко, II, 1957, 77).
3. розм. Широко розкривати, витріщати (очі). — Ми не невільники! — вигукнув турок Садик, викочуючи круті яйця очей на засмаглому обличчі (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 452); Вона стиснула кулаки, викотила очі, стиснула зуби і, стукаючи кулак об кулак, почала тупотіти ногами (Любов Яновська, I, 1959, 324).