ВИХИЛЯТИ, яю, яєш і рідко ВИХИЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИХИЛИТИ, лю, лиш, док., перех.
1. Висувати з чого-небудь або звідкись голову, тулуб і т. ін. Лисичка вихилила голову з нори, аж тут рушниця грим! (Іван Франко, IV, 1950, 82); Та як тільки вихилив Панько голову понад браму, в ту ж мить пустився руками й зіскочив на землю, як кіт (Лесь Мартович, Тв., 1954, 164); Вихиливши у вікно голову, вона кидала очима затурбовані погляди, пильно дослухалася (Степан Васильченко, II, 1959, 61); * Образно. Холодна ніч… З густої тьми журба якась могильна Вихилює лице своє бліде (Іван Франко, XI, 1952, 18).
2. розм. Випивати до дна (перев. про алкогольні напої). От зеленого налили вина, Піднесли його Соловейкові; В одну руку він брав легесенько, Вихиляв усе за один ковток (Павло Грабовський, II, 1959, 372); Одним духом вихиляє [Клим] чарку (Михайло Стельмах, Кров людська.., I, 1957, 124); — Ну, дай же, боже, щоб наші живими повернулися, а ми теж до того щасливого часу дожили, — приказала мати і вихилила одним духом келешок (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 509).