ВИХОРЕЦЬ 1, рця, чол.
1. Зменш. до вихор 1 1. Попереду з путівця пурхає клапоть пилу, другий, зводиться вихорець (Юрій Яновський, II, 1954, 199); Ген біля Домашиної хати зав’юнилось, завирувало, затріпотіло — народжувався малий вихорець (Євген Гуцало, Скупана.., 1965, 88).
2. у знач. присл. вихорцем. Швидко. Та лиш, тільки вона [Ганна Михайлівна] наблизилась, дівчатка зірвалися вихорцем і побігли (Семен Журахович, Звич. турботи, 1960, 91).
ВИХОРЕЦЬ 2, рця, чол.
1. Зменш. до вихор2.
2. у знач. присл. вихорцем. Сторчма (про волосся). Ітимуть діти — вихорцем чуби… (Валентин Бичко, Вогнище, 1959, 99).