ВИХОПЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИХОПИТИ, плю, пиш; мн. вихоплять; док., перех.
1. Швидко виривати, висмикувати що-небудь у когось. [Килина:] Дай-но я! (Вихоплює від Лукаша сокиру і широко замахується на вербу) (Леся Українка, III, 1952, 264); Зараз вихопила [Оксана] у матері гребінь і почала прясти — аж хурчить веретено (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 424); Вихопивши у секретаря кілька списаних олівцем листочків, Матюша швидко розірвав їх на дрібні шматочки (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 98); * Образно. У Федота з досади пересмикнулось і потемніло обличчя. Він якраз і хотів виставляти Комарця на голову [сільради], а Навроцький вихопив у нього ініціативу з-під носа (Іван Микитенко, II, 1957, 357).
2. Рвучко виймати що-небудь звідкись. Біла пара хмарою звилась над горщиком, а старі, присунувшись близенько до нього, руками вихоплювали гарячу бараболю (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 87); Дмитро легко випростується і звичним рухом вихоплює з піхов гостру шаблю (Михайло Стельмах, На.. землі, 1949, 306); Барило вихопив із-за пояса пістоль (Олекса Стороженко, I, 1957, 400); Присоромлений, хлопець вискочив з машини, вихопивши з неї. мов з гарячого полум’я, свої пожитки (Іван Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 104);
// Допомагаючи комусь швидко витягати його звідкись, рятувати. Оксану вихопив чуть живу Ярема з льоху та й полинув У Лебедин… (Тарас Шевченко, I, 1951, 131); — 1 ти не врятував його? І не кинувся у вогонь, щоб вихопити Вихора? — спалахнула Марія (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 100);
// Швидко брати, вибираючи або хапаючи навмання з-поміж кого-, чого-небудь. Найверткішу вівцю можна підчепити карлючкою-гирлигою, вихопити з гурту, підтягнути до себе (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 108); Підійшов Микита і, вихопивши з вогню жаринку та прикуривши від неї, сів біля Охріма (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 288);
// перен. Раптово виділяти що-небудь на короткий час (освітивши, донісши і т. ін.). Він [вітер] часом вихоплює .. жіночий зойк (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 329); Дістав [Панкратов] сірник і запалив.. Тріпотливий вогник вихопив з темряви сонне обличчя Чернясвої, полотняну стінку і квадрат виходу (Олесь Донченко, II, 1956, 50).
Вихоплювати (вихопити) з дійсності (з життя) — зображувати кого-, що-небудь у якомусь творі так, як це є в дійсності.