ВИКАЗУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИКАЗАТИ, ажу, ажеш, док., перех.
1. Казати, висловлювати все, що є на думці (перев. неприємне); дорікати. Дідова дочка прийде додому, а мачуха почне її бити і дідові виказувати: — Твоя дитина ледащо (Оксана Іваненко, Укр.. казки, 1950, 88); — Слухай лиш, Катре, чого-бо ти вгнівалась? Я правду тобі виказала, та я ж тобі і в пригоді стану (Марко Вовчок, I, 1955, 198).
2. перен. Виявляти, показувати ознаки чого-небудь (почуттів, настрою і т. ін.). Уся його постать виказувала цілковиту розгубленість (Олесь Донченко, III, 1956, 218); Лице його нічого не виказало: ні похвали, ні огуди (Панас Мирний, II, 1954, 163); Вона одвернулася до стіни, щоб не виказати свого хвилювання (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 320).
3. Видавати, викривати кого-небудь, роблячи донос. Всі люди загомоніли, що осавула гріха не боїться: сам бреше ще й виказує панові, як люди крадуть панську пашню (Нечуй-Левицький, II, 1956, 192); Під червоним знаменом давши клятву, партизани вмирали, а не виказували товаришів, боролись і перемагали (Микола Шеремет, Молоді месники, 1949, 14); — Нас хтось виказав, Лука, в підпіллі є провокатор (Іван Микитенко, II, 1957, 320);
// Робити відомим що-небудь таємне, приховане. Сич вилетів на полювання. Стережись! Умри! Жодним рухом не виказуй своєї схованки! (Олесь Донченко, II, 1956, 43); Хтось втратив пильність і виказав явку, цим скористався ворог (Юрій Яновський, I, 1954, 173).
Виказувати (виказати) себе — видавати себе чим-небудь, робити помітним. Коли хто й ховався, то ховався спритно, не виказуючи себе жодним рухом (Микола Трублаїні, I, 1955, 125).