ВИГУЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ВИГУЛЯТИСЯ, яюся, яєшся, док.
1. с. г. Випасатися на пасовищі. Її можна було бачити і на далекому полі, і ще далі в степу, де вигулювались на пастівнику отари овець (Олесь Донченко, IV, 1957, 405);
// розм. Виростати на свободі, набуваючи здоров’я, повноти. А я собі вигулюю. Вигулялася така здорова, огрядна! (Панас Мирний, III, 1954, 162).
2. розм. Гуляти довго, досхочу. — Ляже не клята, встане не м’ята, наїсться, нап’ється, вигуляється, так чому ж їй не бути хорошою (Степан Васильченко, I, 1959, 266); Хай не мучиться молодняк по стайнях, по денниках, хай бігає, вигулюється (Остап Вишня, II, 1956, 59).
3. безос., рідко. Ставати світлішим, вияснюватися (про погоду). Вигулюється там, а тут іще запнуто. Блисне, — упустить на чугунне і довго ковзається і гуде. (Дощ іде…) (Павло Тичина, I, 1957, 113).