ВИГРИЗАТИ, аю, аєш, недок., ВИГРИЗТИ, зу, зеш, док., перех.
1. Гризучи, робити отвір або порожнину в чому-небудь. * Образно. Високі скелі, гордо навислі над морем, піддались нарешті: море вигризло в них високі й глибокі гроти (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 300);
// Гризучи, виїдати. Жуки жужелиці живляться зерном. Під час його достигання вони виповзають на колос і вигризають вміст зерна (Колгоспник України, 8, 1961, 23).
2. Гризучи, поїдати що-небудь цілком. Білі плескаті зуби [овець] вигризають у корінь солодку бриндушу, храбуст або рожевий горішок (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 321);
// перен. Знищувати повністю. Вогонь вигризав рік у рік чималі кутки столиці (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 524); Курява дороги насіла на них [жінок] густою верствою, вгризлася в їх шкіру і вигризла з неї всякий колір, усякий полиск свіжості (Іван Франко, II, 1950, 331).
3. перен. Здобувати що-небудь з великим завзяттям, запеклістю. — Зубами, можна сказать, революцію вигризали! Он як! — констатував Іван, не приховуючи гордощів (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 41); Я б, здається, на видиму смерть пішов, я б, здається, видер, вигриз би ту землю, бо без землі лихо людям (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 110).