ВИГНА́ННЯ, я, сер.
1. Дія за значенням вигнати 1. Демидів слухав так пильно професора, що забув навіть свою немилу розмову з директором і свій страх перед вигнанням із гімназії (Осип Маковей, Вибр., 1956, 60); Вчитель говорить про патріотизм, про те, як боролися трудящі України у вісімнадцятому році за вигнання кайзерівських полчищ (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 73); В боротьбі за вигнання польських військ з Росії взяла участь також і частина українських козаків (Історія УРСР, I, 1953, 184).
2. Стан, становище вигнанця; заслання. Вона ділила з ним твердий вигнання хліб (Леся Українка, I, 1951, 175).