ВИГАРТО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ГАРТУВАТИ, ую, уєш, док., перех.
1. Гартуючи, робити міцнішим, пружнішим.
2. перен. Зміцнювати, робити стійким, витривалим кого-, що-небудь. [Д. Жуан:] Яку я гарну вигартував душу! (Леся Українка, III, 1952, 375); * У порівняннях. Горе не розслабило її, а наче ще більше вигартувало, насталило, як оту вузеньку косу-тавричанку чистої співучої сталі… (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 248).