ВИДИРАТИСЯ, аюся, аєшся, недок., ВИДЕРТИСЯ і ВИДРАТИСЯ, деруся, дерешся, док.
1. З труднощами вириватися від кого-небудь або вибиратися звідкись. — Одчепіться од моєї душі!.. — крикнула Василина й насилу видерлась з бурлацьких рук (Нечуй-Левицький, II, 1956, 101); Він з рук п’ятьох десятків гайдуків, звичайно, видертись не міг і опинився в казематі (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 82); Ось за лісом, напевне, почнуться села, хутори… Аби тільки видертись з цієї глушини (Олесь Донченко, III, 1956, 75);
// перен., розм. Відшукуватися, знаходитися (про кого-небудь небажаного). — В мене.. на поле наслідників нема, хіба, може, десь видереться якась рідня, — десята вода на кисіль (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 193); — Ця [панна] навчить, як треба господарити! — казали в економії, — в цієї і трісочка не пропаде марно… І де воно видралося тут отаке зілля (Степан Васильченко, II, 1959, 64).
2. З труднощами, здебільшого допомагаючи собі руками, вибиратися, вилазити нагору, на високий предмет. Настя зирк — та й охолола: чіпляючись за лозу, на берег видирався інспектор (Степан Васильченко, I, 1959, 223); Крекчучи, я почав видиратися по драбині (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 232); Перед ним всі розступились. Він же видерся на скелю (Леся Українка, IV, 1954, 137); Андрій видрався на дерево (Олександр Довженко, I, 1958, 223).
3. тільки недок. Пас. до видирати.