ВИ́ДИМО.
1. Присл. до видимий. Поправляюсь я тут видимо, товщаю в очах (Леся Українка, V, 1956, 400); Входить видимо збуджений Варпеховський і з місця кидається тиснути руки Мелешкові (Іван Кочерга, II, 1956, 502).
2. у знач. вставн. сл. Уживається у знач., близькому до очевидно, напевно. Антін задумавсь. Видимо, він силкувавсь щось пригадати (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 302); А Лука, видимо, не поспішався та все говорив до Марка ласкаво й запобігливо (Іван Микитенко, II, 1957, 324).