ВИДЮ́ЩИЙ, а, е.
1. Те саме, що видючий. Він був зовсім видющий і тільки удавав з себе сліпого (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 292);
// у знач. ім. видющий, щого, чол. Я йшла за ними, як сліпий за видющим (Ольга Кобилянська, I, 1956, 483); І письменні й видющі хотіли повчитися у Вересая (Павло Тичина, III, 1957, 156);
// Який дуже добре бачить. Вона [прабаба].. очі мала такі видющі й гострі, що сховатись од неї не могло ніщо в світі (Олександр Довженко, Зачарована Десна, 1957, 466); Очі в нього гострі, видющі, слух, як у птиці (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 244).
2. Проникливий, прозорливий. Ох, я прагну Сеї чистої водиці, Що видющим, мудрим робить (Леся Українка, IV, 1954, 139); Тарасові видющі очі, — Не вбила, не згасила їх Тьма миколаївської ночі (Микола Бажан, Роки, 1957, 241).
♦ Видюща смерть, рідко — те саме, що Видима смерть (див. видимий). [Катря:] Не гнівайся, мій лебедику, страшна видюща смерть, ох яка страшна! (Марко Кропивницький, II, 1958, 393).