ВИ́ЦВІТ, у, чол., діал.
1. Цвіт, квіти. Я вийшов з села. Знаю степу весняного вицвіт, Душею вітаю конвалію, сон і горицвіт (Степан Крижанівський, Срібне весілля, 1957, 41).
2. перен. Кращий витвір, краща частина чого-небудь. Там знайду завзяте плем’я, Люд свобідний і гулящий, Повний сили й волі, вицвіт Роду людського найкращий (Іван Франко, XI, 1952, 309); У річці-Унаві прозорій, Колисці перших літ моїх, Відбилися Кремлівські зорі — Найвищий вицвіт дум людських (Максим Рильський, I, 1956, 328).