ВИЦІДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИЦІДИТИ, джу, диш, док., перех.
1. Цідячи, повільно випускати, виливати звідки-небудь (про рідину). Майборода вийняв свою баклагу і вицідив з неї останню чарку вина (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 334); * У порівняннях. Обличчя те було блідим, аж посірілим, ніби з нього вицідили кров (Василь Козаченко, Сальвія, 1956, 169).
2. розм. Поволі випивати (про напої). От як вицідили вони самотужки глек слив’янки,.. прибігла й наша Олена з поля (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 155); Вицідивши до денця склянку каламутного самогону, Ярошенко враз повеселішав (Валентин Речмедін, Весняні грози, 1961, 83).
3. перен., розм. Говорити повільно, мало, крізь зуби, неохоче. Маєвський не говорив, а зневажливо виціджував слова (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 225); — Зухвалець! — вицідив він крізь зуби (Іван Франко, VI, 1951, 240).