ВИБУХО́ВИЙ, а, е.
1. Стос. до вибуху (в 1 знач.). Тепер для видобування вапняку і крейди на більшості кар’єрів застосовуються вибухові роботи (Таємниці вапна, 1957, 30);
// Який має здатність вибухати (в 1 знач.). Шнур з’єднав вибухову речовину з скляними пробірками, наповненими рідиною, що мала спалахнути (Віталій Петльований, Хотинці, 1949, 23);
// Який утворюється внаслідок вибуху (в 1 знач.). Вихора вдарило вибуховою хвилею об палубу, і він мало не знепритомнів (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 57).
2. лінгв. Який утворюється способом вибуху (в 4 знач.).