ВИБІЙЧА́НИЙ, а, е. Зробл. з вибійки. Другі в плахтах та запасках, голови шовковими платками повив’язують, а Мотря з вибійчаної юпки та спідниці не вилазила (Панас Мирний, II, 1954, 46); З уяви виринає кремезний, опецькуватий хлопчик, вічно заклопотаний, у перешитих з батька вибійчаних штанях (Яків Качура, II, 1958, 51).
ВИБІЙЧАНИЙ
Тлумачення слова