ВУ́РКІТ, коту, чол. Несильне, низького тембру переливчасте звучання. У вуха вже линув одноманітний, сердитий вуркіт мотора (Олесь Донченко, Зоряна фортеця, 1933, 44); До Острозького замку докотилися тривожні луни тих вуркотів землі (Іван Ле, Україна, 1940, 98).
ВУРКІТ
Тлумачення слова