ВУ́ЛИЧНИК, а, чол., заст. Той, хто не має притулку; безпритульний, бродяга. Серед усіх вуличників мав [Владко] славу дуже забавного оповідача (Іван Франко, VI, 1951, 142); Звідти, з-за рогу, випорхнула зграйка вуличників-дітваків (Юрій Смолич, II, 1958, 122).
ВУЛИЧНИК
Тлумачення слова