ВУ́ЙНА, и, жін., діал.
1. Тітка, сестра матері або дружина материного брата. І так вона лишилась сама. Сама. Бо хіба сина її покійної вуйни, Матфея, з другого села числити? (Ольга Кобилянська, III, 1956, 534); Вуйни досягали його [Петрика] руками й гладили, як біле курятко, аби зі собою освоїти (Марко Черемшина, Тв., 1960, 35).
2. Про старшу віком жінку (звичайно при шанобливому звертанні). На сінокосі наздоганяє Оленку вуйна Калина Греблючка (Петро Козланюк, Пов. і опов., 1949, 19).