ВРОЗСИП (УРОЗСИП), присл.
1. Те саме, що врозтіч. Крилами думоньки тріпочуть, порядку слухати не хочуть, розбили всі шеренги вмить! І врозсип те крилате військо на життьове є бойовисько з тісної хати в світ летить (Леся Українка, I, 1951, 279).
2. Не разом, уроздріб (у 1 знач.). Побачив [Наливайко] з могили, як на схід урозсип вискочило з-за лісу шість вершників (Іван Ле, Наливайко, 1957, 307);
// У різних місцях, розкидано. У Божовці хати не стояли одна проти однієї, а.. урозсип (Марко Вовчок, Вибр., 1946, 158).