ВОВКУЛА́КА, и, чол.
1. рідко. Збільш. до вовк 1. Регочуться, плигають і кричать [ягнята], Неначебто бояться вовкулаки (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 157).
2. міф. За народними повір’ями — людина, що обертається у вовка. [Христя:] Що ж той ворожбит зробе [зробить]? [Маруся:] Що? Перекине Семена вовкулакою, а тоді й роби, що хочеш… (Марко Кропивницький, I, 1958, 89); Звичайно, вовкулаки — це химери, Відьми — брехня (Максим Рильський, II, 1946, 13);
// зневажл. Про відлюдкувату людину. — Хіба мислимо без нього [колгоспу]..? Отак, як ви [угорські фермери] тут, вовкулаками?.. Кожний у свій куток глипає… (Олесь Гончар, I, 1954, 201).