ВО́ТЧИНА, и, жін. У давній Русі, а згодом у Російській державі до XVIII ст. — феодальна земельна власність, яку можна було заповідати, продавати тощо. Про себе розказував, що він є поміщик, що у нього вотчина (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 328); Землі, що належали феодалам на правах цілковитої власності, називались вотчинами (Історія СРСР, I, 1956, 92); * Образно. [Горський:] Ярошенко перетворив редакцію на свою вотчину (Олександр Левада, Нові п’єси, 1956, 20).
ВОТЧИНА
Тлумачення слова