ВОРИ́ННЯ, я, сер.
1. Збірн. до вори́на. Череди йшли повагом вузькими стежками, з обох боків обгородженими воринням (Іван Франко, III, 1950, 92); Забили чотири стовпи, обгородили воринням, і весь тобі корівник, конюшня й кошара (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 223).
2. рідко. Загорожа з довгих жердин, прибитих до стовпців. Іван прив’язав білого коня до низького вориння на подвір’ї (Петро Козланюк, На переломі, 1947, 72).