ВОРИ́НА, и, жін.
1. Зрубаний тонкий довгий стовбур дерева, який використовують для огорожі; жердина. Ми взяли ворину таку, як у руку завтовшки, та довгу, та рівну (Словник Грінченка).
2. рідко. Загорожа з таких жердин. З дитячою безпосередністю Мелашка підбігла до ворини, немов аж завмерла, провівши палким поглядом вершника (Іван Ле, Наливайко, 1957, 41).