ВОРОЖБИ́Т, а, чол., заст.
1. Той, хто вгадує майбутнє чи минуле, за якимись прикметами або ворожачи на картах. Всі ворожбити, чародії.. Кипіли в пеклі всі в смолі (Іван Котляревський, I, 1952, 138); До дверей його тисових Покрутилась стежка бита, Взимку й літньою порою Люди йшли до ворожбита (Микола Шеремет, Дорога.., 1957, 43).
2. Чарівник (у 1 знач.). [Христя:] Що ж той ворожбит зробе [зробить]? [Маруся:] Що? Перекине Семена вовкулакою, а тоді й роби, що хочеш… (Марко Кропивницький, I, 1958, 89); Серьожка з таємничістю ворожбита постукав палицею об диван і з неї висунулась, як затвор з гвинтівки, тоненька трубочка листівок (Олесь Гончар, Земля.., 1947, 81).
3. Знахар. Він ходив по лісах та по луках, збирав якісь квітки, камінці.., і все те обережно ховав.. Старшиниха погадала навіть, чи не ворожбит він який (Борис Грінченко, Без хліба, 1958, 18).