ВОРОНА, и, жін.
1. Хижий птах із чорним або сірим пір’ям, що живе на деревах поблизу населених пунктів. На шлях дивлюся та на поле, Та на ворону на хресті (Тарас Шевченко, II, 1963, 279); Пролетіла ворона і сіла на тину (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 410); Вітер ворону вгорі забивав, і вона мимоволі боком летіла та крякала (Павло Тичина, I, 1957, 236).
♦ Біла ворона див. білий; Лякана (полохана і т. ін.) ворона й куща (й тіні, й пня) боїться — про того, хто раз перелякався і потім усього боїться; дуже обережний; Ні пава ні ворона див. пава; Пізнати ворону по пір’ю — видно справжню суть людини з її поведінки.
2. перен., зневажл. Про неуважну людину; ґава, роззява. — Дітей малих за що посадив? — По приказанію вашому, за бунт. — Ворона! — крикнув на його, — по приказанію вашому!.. — затвердив та кажеш одно (Панас Мирний, I, 1954, 284).