ВОНИ, їх (з прийм. до них, від них і т. ін.), займ. особ. 3-ої ос. мн.
1. Уживається на позначення предмета мовлення, вираженого іменником у множині до або після цього займенника. Навіть старі хвалили Гущу. Вони ходили розпитать в нього, чи скоро буде нарізка (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 66); Запоріжці Софрон Подобайло і Павло Трамана стояли горді й пишні, як архістратиги або орли. На очах у них теж були сльози, але вони їх не помічали (Олександр Довженко, I, 1958, 259).
2. розм. Уживається для вираження пошани до однієї особи будь-якої статі. Довгий і блідий швейцар.., нахиливши до мене своє.. обличчя, сливе прошепотів: — Вони ще не встали… «Вони» — то був редактор (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 425); [Лукаш:] Тобі недобра з їх свекруха буде! (Леся Українка, III, 1952, 229); — Ех, Тимку, не знаєш ти дядька Мусія: вони в нас хитрі! (Андрій Головко, II, 1957, 403).