ВОЛОВОДИТИСЯ, джуся, дишся, недок., розм.
1. Надто повільно робити що-небудь, марнуючи час. До півночі воловодилася Параска, а там — і мука свій кінець має, і на неї сон є, — Параска затихла — заснула (Панас Мирний, IV, 1955, 65); [Убийбатько:] Ти все ще з доповіддю про Бережного воловодишся? (Іван Микитенко, I, 1957, 374);
// Мати багато клопоту, мороки з ким-, чим-небудь. — Казала Сидорові: не бери [Мар’ю], сину!.. Не послухався… А тепер — і бийся з нею, і воловодься!.. (Панас Мирний, III, 1954, 72); Так і воловодилась з Петрусем Горпина, і чим більше воловодилась, тим більш звикала до нього (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 128).
2. Водитися, возитися з ким-небудь. — У охота тобі з тим бурсаком воловодитись? — сказав йому [Жуку], скривившись, наче після чого кислого, Шестірний (Панас Мирний, I, 1954, 333); Вона й діти на сусіду покине.. та й воловодиться з п’яним (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 79).