ВОГНЕВИ́К, а, чол., розм. Артилерист, мінометник. Вогневики з двох боків мали гарматами затиснути шлях на виходах з села (Михайло Стельмах, Вел. рідня, 1951, 805); Командир роти Кармазин, зібравши всю роту докупи, перетворив і їздових на вогневиків (Олесь Гончар, I, 1954, 216).
ВОГНЕВИК
Тлумачення слова