ВОГНЕВИ́ЦЯ, і, жін.
1. заст. Гарячка. Щось палало, висвистувало і клекотало у нього в грудях і стукало в голову вогневицею (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 162); Здавалось, буцім панна пашить тим нездоровим палом, котрий буває при гарячці, яку звуть вогневицею (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 424).
2. діал. Блискавка. * Образно. Їдучи в колоні на далекі вогневиці гаснучого заходу, Хаєцький чуйно ловив ніздрями знайомі з дитинства запахи (Олесь Гончар, I, 1954, 288).