ВОГНЕ́ННИЙ (розм. ОГНЕ́ННИЙ), а, е.
1. Прикм. до вогонь 1. Огненна стріла прорізала усе небо (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 414); Вогненні стрічки звивалися над їхніми [літаків] моторами (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 104); * Образно. Як Гастелло, ..він [Соколов] на голови ворогів своє серце вогненне кинув, свій літак з висоти повів (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 168);
// Який яскраво світить, випромінює. Прага вся була в гомоні,.. у вогненних переливах реклам, у блиску вітрин (Павло Тичина, III, 1957, 365);
// Дуже гарячий. Подушка була гаряча, як полум’я, і немилосердно палила й без того вогненні Костеві щоки (Олесь Донченко, I, 1956, 98).
2. перен. Який має колір вогню; яскраво-червоний. Рудий фельдшер став вогненним від люті (Юрій Яновський, II, 1958, 210); Жар-птиця легко гойдалася на гілці, розпустивши віялом свій вогненний хвіст (Олесь Донченко, IV, 1957, 204).
3. перен. Сповнений енергії, запалу; пристрасний. Всі почування і прагнення народу він [Т. Шевченко] перелив у вогненні рядки своїх творів (Історія української літератури, II, 1956, 619); Вогненного нам треба слова! Такого, щоб мільйони виховувало: глибоко, партійно, реально, інтернаціонально! (Павло Тичина, III, 1957, 9);
// З яскравим, полум’яним блиском (про очі, погляд тощо). Вогненним зором зиркнув він на матушку ігуменю, і та відповіла йому басовитим привітним смішком (Олесь Донченко, III, 1956, 171);
// Сповнений напруженої боротьби й бурхливих подій. Багров міг би багато розповісти Марії про ті вогненні роки, коли її ще на світі не було (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 23).
4. Стос. до вогню (в 6 знач.). Нечуваної сили і завзяття — Стелився гул вогненних канонад (Юрій Яновський, V, 1959, 63); Вогненний наліт ескадри накрив стоянку ворожих кораблів у порту (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 57).