ВЛУ́ЧНИЙ, а, е.
1. Який точно попадає в ціль, точно спрямований у ціль. Вистріл був влучний (Іван Франко, VI, 1951, 483); Молодий сосняк, стогнучи, валився під влучними ударами сокири (Олесь Донченко, II, 1956, 8).
2. перен. Який точно, чітко розкриває, відбиває суть чого-небудь. Зауваження майстра були хоча й суворі, але влучні (Оксана Іваненко, Тарасові шляхи, 1954, 63); Жарт любив [батько], точене, влучне слово (Олександр Довженко, II, 1959, 27).