ВІВСЯ́НИЙ, а, е.
1. Прикм. до овес. Микита підносить з землі один колос вівсяний (Петро Козланюк, Пов. і опов., 1949, 9); На голівоньці бриль з вівсяної соломи… (Любов Забашта, Вибр., 1958, 204); За озером — поле: вівсяне, гречане… (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 165);
// Вигот., зготовлений із зерен вівса або з продуктів його обробки (борошна, круп). Одна молодиця показала мені житній та вівсяний хліб (Нечуй-Левицький, II, 1956, 392); З-під них [жорен] у дерев’яну миску.. падало вівсяне борошно (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 6); Вівсяна каша.
2. Кольору соломи вівса; світло-жовтий. Такий молодий [Уланов], вродливий, з вівсяними бровами над синіми, чистими-чистими очима (Ірина Вільде, Троянди.., 1961, 347); Вівсяне волосся.