ВІТРОГІ́Н, рідко ВІТРОГО́Н, гона, чол.
1. зневажл. Легковажний, нерозсудливий хлопець, чоловік; жевжик. — Ти, бачу, з вітрогонів.. Хіба у такому ділі принада хапатись? (Марко Вовчок, VI, 1956, 289); — Чи це серйозний хлопець, чи, може, якийсь вітрогон (Дмитро Бедзик, Дніпро.., 1951, 95).
2. розм., рідко. Про людину, яка швидко ходить. [Пан:] Значить, не обходив саду з тобою він? [Сліпець:] Та як? Та ж він.. [кривий], я теж не вітрогін (Іван Франко, XIII, 1954, 378).
3. техн. Пристосування для створення сильної течії повітря. Потім він звернув увагу, що в кутку кузні лежить потужний вітрогон (Микола Руденко, Вітер.., 1958, 156).