ВІЩУВАТИ, ую, уєш, недок., перех.
1. Наперед визначати те, що буде, що станеться; пророкувати. [Поліксена:] Кассандро, признавайся, значить, правда, що ти його [царя Ономая] кляла і віщувала йому й лідійцям згубу? (Леся Українка, II, 1951, 290); — Коли я вчився в консерваторії, мені віщували велике майбутнє (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 83);
// Своєю поведінкою, голосом указувати на те, що буде (про птахів). А сич в лісі та на стрісі Недолю віщує (Тарас Шевченко, II, 1953, 8); Буде для нас кукувати зозуля, довге життя віщувать (Володимир Сосюра, I, 1947, 132);
// Інтуїтивно щось відчувати. Серце в неї якось чудно заколотилось, мов щось недобре віщувало (Нечуй-Левицький, I, 1956, 157); Болить материне серце — віщує щось (Степан Васильченко, II, 1959, 284).
2. Бути ознакою, прикметою того, що буде, що наступить. Із хмари місяць показався, І од землі туман піднявся, Все віщувало добрий путь (Іван Котляревський, I, 1952, 227); Ікра щуки і тоненький кожушок луски на цибулі віщували ранню весну (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 194);
// Указувати на щось; означати. Кожен зна, що віщує такий сон, бо й самому не раз таке снилось (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 112).