ВІ́ШАЛЬНИК, а, чол.
1. зневажл. Той, хто здійснює репресії, вішає людей. Коли угорські окупанти загарбали Закарпаття, Хорті знав, кого послати туди вішальником (Семен Скляренко, Карпати, II, 1954, 33).
2. Той, хто повісився або страчений через повішення. — Коли ви вивезли матір за царину.. та й покинули на великому тракту на розпутті, де ховають вішальників та шибеників, то я й покину вас (Нечуй-Левицький, II, 1956, 24); І присипали його [Семена] тіло землею в найпоганішому місці, ніби навмисно хотіли, щоб і по смерті він був один. Бо вже таке право для вішальників (Мирослав Ірчан, II, 1958, 314).