ВІ́РНИЦЯ, і, жін., заст. Жіночий рід до вірник. [Форкіада:] Тільки я їм слугувала; Мала побіч я стояти, та, як вірниці годиться, За чимсь іншим я дивилась (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 376); Сліпий, він [поет С. Чиковані] диктував свої поезії дружині, найвідданішій вірниці його життя (Літературна Україна, 25.IV 1967, 4).
ВІРНИЦЯ
Тлумачення слова