ВІОЛОНЧЕ́ЛЬ, і, жін. Смичковий чотириструнний музичний інструмент, середній між скрипкою та контрабасом. Довго бринить іще рівний звук, немов хтось вчепив невидиму струну на віолончелі… (Степан Васильченко, I, 1959, 277); На естраді музиканти готували свої інструменти — сердито бубонів контрабас і вібрувала віолончель (Олекса Десняк, II, 1955, 318).
ВІОЛОНЧЕЛЬ
Тлумачення слова