ВІЛЬНО.
1. Присл. до вільний 1, 5—7, 9, 10, 17. Краю мій, моя ти батьківщино, На твоїх просторах все цвіте, Я не знаю іншої країни, Це людина вільно так росте (Сто пісень для молоді, 1946, 25); Його думки, що зродились у серці, а зростали в голові, пливли вільно, як прозора течія в зелених берегах, і клались рядками на папері (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 116); Вона й досі почувала себе героєм дня і трималась занадто вільно й задиркувато (Олесь Донченко, I, 1956, 64); Пішли трактори, вільніше стало на подвір’ї (Олесь Гончар, I, 1954, 519); Голубів на Горі ніхто не чіпав, не їв, вони.. вільно виводились, зграями літали над зеленою Горою (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 69).
2. присл. Без почуття гніту, тривоги (про душевний стан). Дайте-бо, дайте зітхнути Вільно, щасливо — хоть раз, Серцем від мук оддихнути (Павло Грабовський, I, 1959, 53); Одлягло від серця тривожне почуття, вільніше зітхнули дружинники (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 36).
3. присл. Легко, без зусиль (фізичних або розумових). Високий випростався, вільно закинув товстий шкіряний чемодан у люк над коридором (Євген Кротевич, Вибр., 1959, 14); Латинський шрифт тепер уже вільно читали навіть бійці з нижчою освітою (Олесь Гончар, I, 1954, 226).
4. присудк. сл. Про наявність у когось часу, не зайнятого працею. Я рада, що мені трошки вільніше, — вибігла до Прокопа, — стою, розмовляю з ним коло рундука (Марко Вовчок, I, 1955, 133); — Ну, прощай же, — каже, — Варко! Якщо завтра тобі вільно буде, то я й завтра прийду (Панас Мирний, I, 1954, 81).
5. присудк. сл. Дозволено, не заборонено. Що вільно панові, то не вільно Іванові (Номис, 1864, № 1005); Було їм вільно розмовляти Про всякії свої діла, І думати, і мізкувати — Яка душа, де, як жила (Іван Котляревський, I, 1952, 143); — Хіба йому не вільно інколи погуляти? (Марко Вовчок, VI, 1956, 316).
6. у знач. виг., військ., спорт. Уживається як команда перестати стояти струнко або перейти зі стройового на вільний крок.