ВІДВИ́КЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до відвикнути. Сплигнувши з коня, наблизився до дівчини п’янковитою ходою вершника, відвиклого ходити по землі (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 378);
// у знач. прикм. Одвиклими очима оглядав [М. В. Гоголь] свою стару квартиру — не тільки тому, що забув її за літо, а й тому, що сам став іншою людиною (Олексій Полторацький, Повість.., 1960, 487).
ВІДВИКЛИЙ
Тлумачення слова