ВІДВОРО́Т, ВІДВОРІ́Т, роту, чол.
1. діал. Відступ. Відворот монголів швидко перемінився на .. безладну втіканину (Іван Франко, VI, 1951, 84); Печеніги.. збагнули дуже швидко, що по тому боці Стугни нема вже вартових та що Олешич ладиться до відвороту, а не до нападу (Юліан Опільський, Іду.., 1958, 331).
2. заст. За повір’ям — викликання за допомогою чарів почуття неприязні, огиди до когось, а також зілля, яке використовується для цього. — Та мені й не треба [привороту], — лицемірно мовила Екбаль і навіть позіхнула трошки при тому, — мені вже скоріш відворіт потрібен (Леся Українка, III, 1952, 714).
3. рідко. Те саме, що закот. Гаркуша прибігав з контори, з годину топтався у корівнику в своїх білих, з одворотами, валянках (Іван Рябокляч, Золототисячник, 1948, 67).