ВІДВОЙОВУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДВОЮВАТИ, юю, юєш, док.
1. перех. Війною повертати, відбирати що-небудь захоплене ворогом, супротивником або здобувати те, що йому належить. — За п’ятсот год [років] передніше один пра-пра-пращур-щур карапетів напав на наше царство і одвоював од нас оті землі, поля та сіножаті (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 32); Ярослав і Мстислав в 1031 р. відвоювали Червенські міста, захоплені в 1018 р. Болеславом Хоробрим (Історія УРСР, I, 1953, 62).
2. перех., перен. Боротьбою, працею, переконуванням і т. ін. домагатися чого-небудь. Він посувався [у натовпі] наперед уже повільно, але не відступав, одвойовуючи крок за кроком, щоб дійти до машини (Григорій Епік, Тв., 1958, 518); Здоровий поклик до життя, до праці знову відвойовував свої права (Яків Качура, II, 1958, 394); Щаслива і я. І горда. Адже це я тебе [коханого] відвоювала в тієї нечисті, адже це я витягла тебе з того бруду, в якому ти погрузав (Валентин Речмедін, Твій побратим, 1962, 123); Ми тут [у Каховці] одвоюємо землю у спеки (Валентин Бичко, Сійся.., 1959, 106).
3. тільки док., неперех. Закінчити, перестати воювати. Він мужик, йому земля потрібна, та й відвоював давно, ще на японській війні (Іван Цюпа, На.. ниві, 1958, 26).
4. тільки док., перех. Провоювати певний час. Одвоював своє Твердохліб (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 457).